Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Справа № 910/25713/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Герасимов Д.О. - ген.директор, протокол від 21.05.2015р.від відповідача-1: від відповідача-2:Беседін В.І., дов. від 06.11.2014р. №010-01/7331; Ряба В.В., дов. від 01.04.2014р. №010-01/2075 не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Актив-Страхування"на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 27.01.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р.у справі№910/25713/14 Господарського суду м.Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Актив-Страхування"до 1. Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", 2. Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників"провизнання договору поруки припиненим

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 28.05.2015р. № 02-05/335 для розгляду справи № 910/25713/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2014 року Приватне акціонерне товариство "Актив-Страхування" (далі - ПрАТ "Актив-Страхування", поручитель) звернулось до Господарського суду м.Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", банк) та Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" (далі - ПрАТ "Завод напівпровідників", позичальник) про визнання припиненим договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р., укладеного між сторонами у справі.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 27.01.2015р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. (головуючий суддя Сітайло Л.Г., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 553, 554, 559, 627 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України та статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про те, що відповідно до умов договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р. та Генеральної кредитної угоди від 03.03.2009р. №151109N7 позивач надав згоду відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод до даних кредитних договорів. При цьому поручитель несе відповідальність в обсязі, передбаченому кредитним договором, і внесення змін до договору поруки, в частині зміни процентної ставки за користування кредитними коштами, не змінює основне зобов'язання, оскільки за умовами кредитних договорів обсяг відповідальності поручителя встановлено в розмірі 230000000 євро.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 553, 559, 627, 628, 651,653, 654 Цивільного кодексу України. При цьому, скаржник наголошує на тому, що зміни, які внесені додатковими угодами до кредитних договорів №151109К19 від 03.06.2009, №151109К27 віл 17.07.2009, №151109К38 від 06.11.2009, №1S1109K39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110КЗ від 03.03.2010 та №151110K11 від 21.04.2010, стосувалися встановлення кредитної процентної ставки в гривнях у 22% річних, підвищення індивідуального ліміту кредитування до 2 млрд. грн., до 3 млрд. грн. та до 3,2 млрд. грн., в разі перевищення якого позичальник зобов'язаний достроково погасити кредит на суму такого перевищення, визначення зобов'язання з погашення гривневого кредиту іноземною валютою (євро та долар США), істотного збільшення розміру комісії за управління кредитною лінією та зростання тарифу на суму ПДВ, встановлення валюти кредиту в євро та/або доларах США, скорочення кінцевого терміну погашення кредиту. Вказані зміни не були погоджені з поручителем (позивачем) та призвели до встановлення нових (збільшених) фінансових зобов'язань поручителя, тобто до збільшення обсягу його відповідальності, а це є підставою для припинення договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009.

ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 3 березня 2009 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Генеральну кредитну угоду №151109N2 зі змінами та доповненнями (далі - Генеральна угода).

Метою Генеральної угоди є визначення загальних умов фінансування інвестиційного проекту позичальника зі створення сучасного виробництва трихлорсилану, полікремнію та монокремнію, яке здійснюється відповідно до цієї Генеральної угоди, шляхом укладання Кредитних договорів (п.1.2 Генеральної угоди).

Згідно зі ст.2 Генеральної угоди кредит - це грошові кошти, які банк надає на фінансування діяльності позичальника на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання та відкличності.

Місцевим господарським судом встановлено, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено кредитні договори №151109К19 від 03.06.2009, №151109К27 від 17.07.2009, №151109К38 від 06.11.2009, №151109К39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110К3 від 03.03.2010 та №151110К11 від 21.04.2010 зі змінами і доповненнями до них.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Генеральною угодою 31.03.2009р. між відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем укладено договір поруки №151109Р7 (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. У випадку невиконання позичальником основного зобов'язання кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як солідарних боржників.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що позивач не надавав згоди на зміни, внесені додатковими угодами, а саме: 1) за кредитним договором №151109К19 від 03.03.2009: додаткова угода №151109К19-4 від 09.07.2009 року, додаткова угода №151109К19-6 від 08.09.2009 року; додаткова угода №151109К19-14 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К19-24 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151109К19-25 від 07.07.2011 року; додаткова угода №151109К19-26 від 22.09.2011 року; додаткова угода №151109К19-27 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К19-29 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К19-32 від 31.07.2012 року; 2) за кредитним договором №151109К27 віл 17.07.2009: додаткова угода№151109К27-14 від 24.11.2009 року; додаткова угода №151109К27-28 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К27-40 від 29.04.2011 року; додаткова угода №151109К27-43 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К27-45 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К27-48 від 31.07.2012 року; 3) за кредитним договором №1S1109K39 від 22.12.2009: додаткова угода№151109К39-9 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К39-19 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151109К39-23 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К39-27 від 29.03.2012 року; додаткова угода №151109К39-29 від 31.07.2012 року; 4) за кредитним договором №151109К38 від 06.11.2009: додаткова угода №151109К38-12 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151109К38-21 від 01.03.2011 року; додаткова угода №151109К38-26 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151109К38-28 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151109К38-31 від 31.07.2012 року; 5) за кредитним договором №151110К2 від 16.02.2010: додаткова угода №151110К2-5 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110К2-16 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151110К2-20 від 23.12.2011 року; додаткова угода № 151110К2-22 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110К2-25 від 31.07.2012 року; 6) за кредитним договором №151110КЗ від 03.03.2010: додаткова угода№151110КЗ-4 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110КЗ-14 від 01.03.2011 року; додаткова угода №151110КЗ- 18 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151110КЗ-20 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110КЗ-23 від 31.07.2012 року; 7) за кредитним договором №151110K11 від 21.04.2010: додаткова угода №151110К11-3 від 27.05.2010 року; додаткова угода №151110К11-13 від 01.04.2011 року; додаткова угода №151110К11-17 від 23.12.2011 року; додаткова угода №151110KI1-19 від 31.01.2012 року; додаткова угода №151110К11-22 від 31.07.2012 року, що призвело до збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя за договором поруки №151109Р7 від 31.03.2009, укладеного між сторонами у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову та відхиляючи твердження позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Додатком №1 до додаткової угоди №15U09N2-10 від 21.04.2010 до Генеральної угоди, визначено перелік всіх кредитних договорів, укладених між банком (відповідачем-1) та позичальником (відповідачем-2), які є такими, що діятимуть в рамках Генеральної угоди, і є додатками до Генеральної угоди, а саме: кредитний договір №151109К19 від 03.06.2009, кредитний договір №151109К27 від 17.07.2009, кредитний договір №151109К38 від 06.11.2009, кредитний договір №151109К39 від 22.12.2009, кредитний договір №151110К2 від 16.02.2010, кредитний договір №151110КЗ від 03.03.2010, кредитний договір №151110К11 від 21.04.2010.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2010р. між відповідачем-1, відповідачем-2 та позивачем укладено додаткову угоду №151109P7-1 до договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009, згідно якої сторони погодили, що Генеральна кредитна угода №151109№2 від 03.03.2009 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є додатками до Генеральної угоди, невід'ємними її частинами та складають єдиний документ. Кредитор при виконанні позичальником умов та положень, визначених в кредитному договорі, проводить кредитні операції виключно в межах ліміту заборгованості за кредитним договором, встановленим у сумі, еквівалентний 230000000 євро, терміном користування до 02.03.2017р.

Відповідно до пп.2.1.6 п.2.1 ст.2 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами Кредитної угоди (включаючи всі додатки до Кредитної угоди, що є чинними на дату укладення договору поруки), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з договором поруки.

За наведених обставин, апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідно до умов договору поруки та Генеральної угоди позивач надав згоду відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод до даних кредитних договорів.

Крім того поручитель несе відповідальність в обсязі, передбаченому кредитним договором, і внесення змін до договору поруки в частині змінення процентної ставки за користування кредитними коштами, не змінює основне зобов'язання, оскільки обсяг відповідальності поручителя за кредитними договорами встановлено в розмірі 230000000 євро.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для визнання припиненим договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів попередніх передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Як роз'яснено в абзацах 4 та 7 пп.4.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів", збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни забезпеченого порукою зобов'язання суди повинні розуміти як: підвищення розміру процентів або встановлення нових умов щодо порядку зміни розміру процентної ставки, що призведе до її збільшення; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти; установлення або збільшення розміру неустойки; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним тощо. У разі якщо поручитель під час укладення договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки згідно зі статтею 559 ЦК України.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак в порушення вимог статей 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не відхилено викладені у апеляційній скарзі доводи позивача про те, що наявними у справі додатковими угодами до кредитних договорів №151109К38 від 06.11.2009, №151109К39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110К3 від 03.03.2010, №151110К11 від 21.04.2010 збільшувався обсяг відповідальності поручителя шляхом скорочення кінцевого терміну погашення кредиту за деякими кредитними договорами і таке збільшення мало місце без згоди позивача. Зокрема, відповідне скорочення мало місце: 1) на 9 місяців - за кредитним договором від 06.11.2009 (а.с.222,242 Додатку 1); 2) на 4 місяці - за кредитним договором від 22.12.2009 (а.с.15,38 Додатку 2); 3) майже на 6 місяців - за кредитним договором від 16.02.2010 (а.с.58,84 Додатку 2); 4) на 12 місяців - за кредитним договором від 03.03.2010 (а.с.107,133 Додатку 2); 5) на 3 місяці - за кредитним договором від 21.04.2010 (а.с.156,181 Додатку 2).

Всупереч вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки умовам кредитних договорів №151109К19 від 03.06.2009, №151109К27 від 17.07.2009, №151109К38 від 06.11.2009, №151109К39 від 22.12.2009, №151110К2 від 16.02.2010, №151110К3 від 03.03.2010, №151110К11 від 21.04.2010 та додаткових угод до них в їх сукупності, внаслідок чого не спростували твердження скаржника про те, що цими додатковими угодами без згоди поручителя збільшувався обсяг його відповідальності шляхом підвищення індивідуального ліміту кредитування до 2 млрд. грн., до 3 млрд. грн. та до 3,2 млрд. грн., в разі перевищення якого позичальник зобов'язаний достроково повернути суму кредиту, еквівалентну розміру такого перевищення (а.с.46,189,213,241 Додатку 1 та а.с.83,137,180 Додатку 2).

Наведене залишилось поза увагою судів І та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, залишивши поза увагою вимоги статті 559 Цивільного кодексу України, належним чином не з'ясували того, чи виникає збільшення відповідальності поручителя внаслідок такої зміни основного зобов'язання, як-то розширення змісту та умов основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту, а саме: 1) внаслідок скорочення кінцевого терміну погашення кредиту; 2) поступового підвищення банком індивідуального ліміту заборгованості 2 млрд. грн., до 3 млрд. грн. та до 3,2 млрд. грн., в разі перевищення якого позичальник зобов'язаний достроково погасити кредит в розмірі такого перевищення.

Водночас визнаються помилковими твердження заявника касаційної скарги про те, що додатковими угодами до кредитних договорів без згоди поручителя збільшувався обсяг його відповідальності шляхом встановлення процентної кредитної ставки в гривнях у 22% річних, оскільки матеріали справи, навпаки, свідчать про поступове зменшення банком вказаної процентної ставки з 16.03.2010р. згідно додаткових угод (а.с.162,205 Додатку 1). З матеріалів справи також не вбачається як зміни початкової валюти кредиту (Євро та/або долар США) на гривню, так і подальшого встановлення зобов'язання позичальника щодо погашення гривневого кредиту в іноземній валюті, чим спростовуються безпідставні твердження заявника про зворотне. Таким чином, само по собі встановлення сторонами в кредитних договорах валюти кредиту в Євро та доларах США не призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки така умова міститься в первісній редакції кредитних договорів та не змінювалася в додаткових угодах, а лише конкретизувалося, яку саме іноземну валюту слід застосовувати в розрахунках сторін та з якої дати.

Крім того суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували чи могло призвести до встановлення нових (збільшених) фінансових зобов'язань поручителя, і як наслідок до збільшення обсягу його майнової відповідальності, внесені додатковими угодами до кредитних договорів зміни, які стосувалися істотного збільшення розміру комісійних виплат за управління кредитною лінією та зростання тарифу комісії на суму ПДВ (а.с.121,122,129,162,207,245,246 Додатку 1 та а.с.3,8,40,41,50,86,87,95,99,135,136,144,148,191,192,196 Додатку 2), що також не були узгоджені з позивачем.

Колегія суддів визнає передчасним посилання апеляційного господарського суду на умову додаткової угоди №151109P7-1 від 27.05.2010 до договору поруки (в частині збільшення ліміту заборгованості за кредитними договорами до 230000000 євро) в обґрунтування висновку про надання позивачем всеосяжної згоди на подальшу зміну зобов'язань за кредитними договорами на підставі відповідних додаткових угод, в тому числі в частині зміни процентної ставки, оскільки, по-перше, такий висновок суду ґрунтується на помилковому ототожненні згоди поручителя на підвищення загального ліміту заборгованості за кредитними договорами зі згодою на збільшення розміру процентів за кредитом.

По-друге, вказаний висновок суду апеляційної інстанції не відповідає змісту додаткової угоди №151109P7-1 від 27.05.2010 до договору поруки та фактичним обставинам справи, так як згоди поручителя на зміну процентної ставки не було одержано, а умовами договору поруки не передбачено можливості зміни розміру процентів.

Касаційна інстанція визнає суперечливим висновок судів стосовно того, що поручитель при підписанні договору поруки від 31.03.2009р. чи додаткової угоди до нього заздалегідь погодив встановлення конкретного розміру процентної ставки за кредитним договором на майбутнє та подальшу зміну банком розміру процентної ставки на підставі додаткових угод до кредитного договору. Адже, з огляду на обставини укладення між відповідачами семи конкретних кредитних договорів значно пізніше від укладення договору поруки, а саме після 02.06.2009р., відповідне погодження в часовому вимірі об'єктивно не могло бути обумовлене сторонами.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів, що виникають з правовідносин, пов'язаних із застосуванням частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України (постанови ВСУ від 16.10.2012 у справі №5004/2440/11, від 23.12.2014 у справі №916/101/14 та від 10.09.2014 у справі №6-70цс14).

Крім того, згідно з пп.2.1.6 п.2.1 ст.2 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений з умовами Кредитної угоди (включаючи всі додатки до Кредитної угоди, що є чинними на дату укладення договору поруки), укладеної між кредитором і позичальником, поінформований про фінансово-економічний стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з договором поруки.

Відтак, колегія суддів вважає такими, що не відповідають пп.2.1.6 п.2.1 ст.2 договору поруки, висновки судів попередніх інстанцій про надання позивачем загальної згоди відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод, оскільки змістом вказаного підпункту договору поруки охоплюється обізнаність поручителя з умовами Кредитної угоди з усіма додатками до неї (конкретними кредитними договорами), що були чинними на дату укладення договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р., та розуміння ним своїх обов'язків станом на 31.03.2009р. При цьому судами встановлено, що сім кредитних договорів укладалися між відповідачами починаючи з 03.06.2009р., тобто після 31.03.2009р.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає суперечливим висновок місцевого господарського суду про те, що згідно умов договору поруки №151109Р7 від 31.03.2009р. та Генеральної кредитної угоди №151109N7 від 03.03.2009р. позивач заздалегідь надав згоду відповідати за невиконання зобов'язань, визначених у відповідних кредитних договорах зі всіма змінами та доповненнями, які будуть внесені в подальшому на підставі відповідних додаткових угод до даних кредитних договорів.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Актив-Страхування" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 27.01.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2015р. у справі №910/25713/14 скасувати.

Справу №910/25713/14 передати на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова